Звикання – перша яскрава ознака деградації цілей: особливо якщо те, що раніше вважалось нестерпним, тепер розглядається як допустиме.
Постановка цілей – ефективний інструмент для структурування життя, зниження тривожності, прояву лідерства, і тим самим досягнення успіху. Але успіх – це не миттєва подія, а результат безперервної праці. Щоб цілі працювали, вони мають бути доволі гнучкими, постійно оновлюватись згідно контексту середовища і не викликати звикання. Для цього я завжди рекомендую своїм клієнтам підв’язувати цілі під стратегію безперервного розвитку (особистого чи організаційного), а сам розвиток поступово перетворювати у нову звичку.
Оскільки розвиток – не природній процес, його потрібно самостійно ініціювати і постійно тримати дисципліну. Якщо розвиток не направлений на досягнення конкретних результатів, то важко виміряти просування вперед за цілями. Але маючи справу з системами, розраховуйте на те, що ефект проявиться із затримкою – не чекайте, що результати змін проявляться миттєво. Зміна/незміна цілей на основі отриманих результатів є класним індикатором розвитку.
Також важливо врахувати той момент, що цілі завжди дрейфуюють, якщо стандарти встановлюються за минулими досягненнями, а не у відповідності з сьогоденням і баченням майбутнього. Тому звички, які найважче викорінити – це ті звички, які давали непогані результати колись протягом певного часу. Уникнути самовільного дрейфу цілей можна шляхом встановлення таких стандартів за межами системи.
Ну, і не варто забувати, що досягнення поставлених цілей заздалегідь визначене кращими стартовими можливостями. Тому удачу (зустріч підготовки з можливістю) слід напрацьовувати регулярно, бо стикаються між собою тільки ті, які ходять одною дорогою, а цінність людини навпроти визначається цілями, які вона переслідує.
